Наш офис: Киев, Дарницкий район, ул. Ревуцкого, 14, 2-й этаж, оф. 2

(096) 938-90-55    (066) 716-97-90

 

  Юридическая консультация

  Представительство в суде

  Адвокат по ДТП, возврат прав

  Адвокат по семейным спорам

  Адвокат по трудовым спорам

 

Составление исков и заявлений

Подача жалоб и апелляций

Раздел имущества, наследства

Адвокат по уголовным делам

Адвокат по гражданским делам

О нашей компании   |   Наши услуги   |   Контакты

Консультация адвоката

Гражданские споры

Уголовные дела

Административные дела

Пресса о нас

Из судебной практики

Помощь при ДТП
Расторжение брака
и раздел имущества
Трудовые споры
Защита в суде

 

      Из судебной практики

 

 

Верховний Суд вказав, що є необхідним для встановлення відповідності дозволу на виїзд дитини за кордон найкращим інтересам дитини

 

Особа звернулась до суду з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, оскільки відповідач відмовлявся надати позивачу дозвіл на виїзд дитини за кордон для відпочинку та оздоровлення. Позивач просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд її неповнолітнього сина за межі державного кордону України - в Португалію, у супроводі матері без згоди батька.

 

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надала суду доказів на підтвердження бажання дитини здійснювати виїзд за межі державного кордону України.

 

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, проте у задоволенні позову також відмовив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надала адреси, за якою буде перебувати дитина у разі надання судом відповідного дозволу, при цьому враховуючи, що час перебування за межами України обмежений позовними вимогами до певної дати, виконання рішення суду у разі надання дозволу на виїзд дитини у зв`язку з цим може бути ускладнене. Також суд зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження наміру повернути дитину на територію України саме у визначену нею дату, про що можуть свідчити авіаквитки.

 

Позивач оскаржила рішення судів та зазначила, що суди перешкодили їй у здійсненні заходів, які є спрямовані на покращення здоров`я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку, а позиція відповідача щодо ненадання дитині дозволу у виїзді за кордон шкодить інтересам останнього, та не сприяє його всебічному та гармонійному розвитку, що вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.

 

Також особа покликалась на те, що не надала авіаквитки, оскільки не наважувалася їх купувати з огляду на затягування судового процесу, при цьому вони не виключали можливості поїздки на автомобілі.

 

Касаційний цивільний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, рішення якого залишив без змін.

 

Верховний Суд нагадав, що тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).

 

Суд касаційної інстанції вказав, що незазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

 

ВС зауважив, що сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

 

А надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини ЗА МЕЖАМИ України та не надання доказів на ПІДТВЕРДЖЕННЯ повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості (постанова від 03.07.2019 у справі № 643/1090/17).

 

Велика Палата Верховного суду «поламала» уставлену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками

 

03.07.2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справа № 342/180/17 та за її наслідками прийняла Постанову, якою докорінно змінила судову практику у спорах з ПриватБанком. Багато юристів знають, як інколи складно судитися з ПриватБанком по їх кредитним картках. І це при тому, що цього банку видача кредиту шляхом встановлення кредитного ліміту супроводжувалася порушенням масою норм, які врегульовують питання видачі кредитів. Окремої уваги заслуговують і суми боргу у банківських розрахунках, які зазвичай більші у декілька разів від сум, які банк реально міг стягнути. Проте, існувала реальна проблема, що суди ставали на сторону банку та закривали очі на велику кількість порушень прав самих позичальників. Тому, дана Постанова ВС ВП має таке величезне значення.

 

Предметом розгляду судової справи було стягнення заборгованості з позичальника на користь банку за договором про надання йому банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг на підставі якої позичальник отримав кредит у розмірі 20000 гривень. Всього банк просив стягнути 47325,26 грн, з яких: 16058,07 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5071,87 грн - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 23465,55 грн - пені, а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 2229,77 грн - штрафу (процентна складова).

 

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з позичальника на користь банку суму боргу у сумі 37188,94 грн., з яких: тіло – 16058,07 грн, несплачені проценти за користування кредитними коштами у розмірі 5071,87 грн та 16059,00 грн - пеня за порушення умов договору. Своє рішення суд аргументував тим, що позичальник отримав кошти, проте, не повернув. Тому, потрібно стягнути суми залишку кредиту. Що стосується штрафів, то суд вказав, що Умови та Правила не є складовою укладеного договору, а тому, не можуть бути застосовані до даних правовідносин. Стосовно пені, то суд вирішив її зменшити, адже сума неустойки, яку просив стягнути банк становить набагато більший розмірі ніж сума боргу по тілу кредиту.

 

Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої – без змін.

 

Не погодившись з такими рішеннями судів, позичальник подала касаційну скаргу, яка у подальшому надійшла на розгляд Великої Палата Верховного Суду.

 

Свою скаргу позичальник аргументувала тим, що вона не підписували Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на підставі яких банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування.

 

Розглядаючи справу по суті, Велика Палата Верховного Суду колегія суддів дослідила, що кредитний договір укладався на підставі договору оферти розробленої ПриватБанком. Що її умови повинні бути чіткими і зрозумілими для споживача таких послуг. Велика Палата зауважила, що у заявці на приєднання відсутні умови щодо процентної ставки та відповідальності за прострочення платежів. У свою чергу банк вказував, що такі умови знаходилися на сайті https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. У цих умовах і міститься інформацію про процентну ставку та про штрафи за прострочку оплати боргу. Проте, Велика Палата вказала, що умови на даному сайті не можуть бути застосовані судом, адже, у анкеті-заявці відсутня інформація, що позичальник ознайомилася з умовами, які містяться саме на зазначеному сайті. Більше того, сам банк неодноразово їх змінював, а тому, мав можливість подати до суду примірник таких умов, який може містити положення, які є менш сприятливими для позичальника. На цій підставі суд прийшов до висновку, що банк не підтвердив, які ж конкретні умови він запропонував позичальнику при підписанні анкети-заявці, так як, на поданому банком екземплярі умов відсутній підпис позичальника.

 

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

 

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суди попередній інстанцій не мали права задовольняти позовні вимоги ПриватБанку про стягнення процентів та штрафних санкцій за користування кредитним коштами, адже, позичальник не підписав жодного документу, який би обумовлював порядок та умови нарахування і сплати таких платежів. Суд вказав, що в такому випадку банк має право на повернення виданих коштів та стягнення процентів передбачених положеннями статей 625 та 1048 ЦК України. Так як таких вимог банк не заявляв, то суд вирішив скасувати рішення першої та апеляційної інстанції та стягнути з позичальника виключно суму залишку тіла кредиту у розмірі 16058,07 грн.

 

Решение Большой Палаты Верховного Суда о признании договора ипотеки, который был заключён одним из супругов, недействительным

 

Из недавних событий в судебной практике хотим выделить достаточно важное решение Большой Палаты Верховного Суда Украины, принятое 21 ноября 2018 года относительно признания недействительным договора ипотеки, заключённого одним из супругов на момент пребывания в браке. Поскольку такая ситуация достаточно часто возникает в повседневной жизни, данное судебное решение оказывает серьёзное влияние на все последующие аналогичные судебные споры в Украине относительно договоров ипотеки, заключённых кем-либо из супругов.

 

Приводим данное решение БП Верховного Суда Украины:

 

"Верховний Суд України, розглядаючи спір про визнання недійсним договору іпотеки, зазначив наступне.

 

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

 

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому законодавство України не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження цього договору в залежність від добросовісності сторін договору.

 

Таким чином, ВС України відступив від судової практики, викладеної у постановах від 07.10.2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16 ВСУ, згідно якої укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя."

 

Адвокат Дарницкий район ипотека Киев

 

2019 г.  ©  Помощь адвоката Киев. Адвокат Дарницкий район Киев.